Конкурс "Володар слова"

     

 










Виступ на вільну тему

 учня 11 класу

 Юськовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

КИРИЧУКА ДМИТРА                                             

  « Борітеся – поборете»

Протягом останніх півтора року я активно спостерігаю за подіями, що відбуваються в Україні, які нас, наш світогляд надзвичайно змінили. Ще донедавна мало хто цінував українську мову, звичаї, традиції. Змін хотів кожен, але мало хто хотів змінювати. Якщо хтось і йшов проти злочинної влади, то усе це одразу ж придушувалося. А можливості усім разом об’єднатися, на жаль, не було, адже кожен виступав за якусь власну ідею. Та останньою краплею для кожного з них стало побиття звичайних студентів на Майдані Незалежності в ніч з 29 на ЗО листопада, яке переросло в справжню революцію, Революцію Гідності, в ході якої кожен переосмислив своє життя, своє становище, свій національний характер.

Окрім власне тих подій, я постійно цікавився творчістю людей революційного періоду, починаючи від картин і завершуючи піснями та віршами, в яких їх автори надзвичайно вміло передали той дух, той настрій, ті події, які існували на майдані. Найбільше мене вразив вірш Оксани Максимишин - Корабель, який був присвячений усім тим героям, Героям Небесної Сотні ,які так віддано боролися за щасливе майбутнє України:

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач, так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
 І рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
 Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину,

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив - і любив Україну,

Вона, як і ти, була в мене одна.

Особисто я хочу подякувати усім тим людям, які не залишили країну напризволяще, а вийшли і боролися за покликом серця, тим людям, які відродили в нашій душі безмежну любов до Батьківщини, волі, незалежності, відкрили очі на світ й показали, хто для нас є справжнім братом, а хто тим самим Авелем. Величезне їм спасибі!

    Та не встигла країна оговтатись, як на її плечі впали нові випробування. Мене дивують і водночас бентежать дії влади, яка під час анексії Криму нічого не робила, а просто спостерігала за перебігом подій. Так і зараз, рік по тому непроголошеної війни, яка точиться на сході України, вагомих змін я, на жаль, не бачу. Але увагу хотів би звернути не на тих брехливих, я б навіть сказав, черствих політиків, а на звичайний український народ, про який можна безліч часу говорити, адже його історія сповнена як великими злетами, так і падіннями, осяяна духом свободи та незалежності України. Величезний внесок в житті народу зробили наші поети та письменники. Найбільше, безперечно, для нації зробив основоположник української літературної мови Тарас Григорович Шевченко.

Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Також, нещодавно, 19 березня, був день народження української володарки слова Ліни Костенко, яка до дня власного ювілею передала солдатам-добровольцям із зони АТО унікальні збірники поезії і подарувала вірш:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

 і клекіт хижої орди,

маленький сірий чоловічок

 накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра - ви.

    Волонтер. Без сумнівів можу сказати, що день волонтера стане одним із найпочесніших державних свят в Україні. Волонтери - це могутній тил наших захисників в зоні АТО. Завдяки волонтерам, які доправляють до бійців все те, чим допомагають звичайні українці, воїни споряджені, ситі, сильні духовно, готові боронити Україну, знаючи, що в них за спиною люди, які ніколи не зрадять і завжди допоможуть усім, чим тільки потребується..

     «Але дуже жаль, що після цього пекла всі ми запам’ятаємо якогось політика чи президента з красивими словами про гніт. Словами, які вже давно встигли прогнити, а разом з тим і оратори в них, але ж не запам’ятаємо невідомого юнака з автоматом..». Того самого юнака, який ціною власного життя захищав Україну в той же час, доки політики говорять, що ніби-то це завдяки їхнім діям відбуваються якісь певні зміни ,що насправді є зовсім не їхньою заслугою, в той час, доки ми займаємося своїми справами, навіть не думаючи, як важко тим, хто відстоює наші інтереси на передовій. В цьому є одна з найбільших проблем. Варто замислитись.

   З уст військовослужбовців, добровольців, як йдуть на фронт, лунає вислів «хто ж, як не ми». І дійсно - хто ж, як не ми. Адже все в наших з вами руках, потрібно просто почати з себе - і тоді  минуть ці важкі часи, ця війна і країна підніметься та стане новітньою, могутньою державою, державою щасливих людей.
Як закликав Шевченко - потрібно, об’єднавшись, йти і боротися - і тоді обов’язково поборемо, адже в єдності наша сила.

  А для цього потрібно усім нам, чим тільки можемо, підтримувати Україну, українську армію, наших захисників, які так багато для нас роблять, тих, хто став на захист Батьківщини, покинувши рідний дім... Вони гордо стали за країну і я, безперечно, їм за цей величезний крок безмежно вдячний.

І я пишаюсь тим, що я українець!Ми ніколи не забудемо тих відважних подвигів. Герої вічно будуть житимуть в наших серцях!

Слава Україні і всім тим, хто віддав своє життя за її щасливе майбутнє.

Ніхто не забутий!
Ніщо не забуто!

Виступ на вільну тему учня 9 класу

Москалівської ЗОШ І-ІІ ступенів

ВОЛОЩУКА ІГОРЯ

«ЧИ АКТУАЛЬНО БУТИ МИЛОСЕРДНИМ?»

    Доброго дня, шановні члени журі та конкурсанти. Я дуже радий, що мені випала нагода виступити перед вами ще раз, показати свої вміння і довести, що я не даремно беру участь у цьому конкурсі. Хотів  би від щирого серця подякувати своїм вчителям  Поплавській Галині Мефодіївні та Ратушняк Галині Миколаївні за те, що відкрили мені світ ораторства та навчили орієнтуватися в ньому.

    Серед десятків тем, що хвилювали, хвилюють і хвилюватимуть наші душі я вибрав ту, що, на мій погляд, є однією з найактуальніших сьогодні, та змушувала  замислюватися людство протягом усього його існування . Отож, тема мого виступу: «Чи актуально  сьогодні бути милосердним?»

Що ж таке милосердя? По-перше, милосердя – це доброта. Ще з давньоруських часів благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому і нещасному – поділитися шматком хліба, дати прихисток бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого .Можна навести дуже багато прикладів з історії, літератури, власного досвіду, коли людина робить добро для своєї землі, суспільства, родини. У давні часи українці не замикали хатніх дверей. Будь-який подорожній міг зайти, розвести вогонь, обігрітися. І господар тільки радий був гостеві. А в козацьких бурдюгах залишали запас харчів на той випадок, коли хтось чужий прийде стомлений, голодний. Це були прекрасні стосунки, в основі яких – людське милосердя. Безкорисливість – це теж вияв милосердя. Зла, скупа людина ніколи не зробить щось безкорисливо Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити  в горі й біді – це в характері нашого народу. Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них – повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами.

Олексій Довгий сказав:

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта – не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

 То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

    Милосердя і доброта – як два крила, на яких тримається людство. Та чи актуальні вони сьогодні? Намагаючись вияснити це, я провів опитування серед учнів своєї школи та деяких односельчан «Чи потрібне і чи можливе милосердя в наш час?». Мені давали відповідь на два питання: «Чи потрібне милосердя?» та «Чи можливе милосердя у наш час?» Зійшлися всі, в основному, на тому, що милосердя потрібне, але зараз, коли країна охоплена війною, коли олігархи, зловживаючи своєю владою, обкрадають країну і кидають населення напризволяще і багато людей змушені виживати за межею бідності, далеко не кожен може проявити милосердя до ворогів та до тих  псевдопатріотів, з чиїх столів ми змушені підбирати крихти, аби вижити. Дехто писав, що йому й для себе не вистачає коштів, не говорячи про допомогу іншим. Як же могло так статися, що милосердя поступово втрачає свою цінність, а його зміст часто зводиться до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус? Чи Чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердними? І чи можна бути милосердним навіть до ворога?

     За часів козацтва наші прапрадіди, за легендою, допомагали навіть ворогам. Наприклад, коли у Криму була епідемія чуми, то козаки дали можливість татарам, які не раз здійснювали набіги на Україну, переселитися на наші землі, щоб перебути лихо. Важкі були часи… Як і тепер.

    Війна. Це слово зараз звучить, як вирок. Війна страшна , вона єхидно насміхається з  кожного  українця. Адже думає, що кінець людства скоро настане. В першу чергу, вона прагне вбити милосердя. За Біблійною легендою,в кінці нашого перебування на цій землі прийде три вершники: Голод, Чума і Війна. Голод ми вже перетерпіли, Війна вже наступає нам на п’яти… Чи ж тут до милосердя?

Згадаймо, як легковажно ми ставилися до розповідей ветеранів Другої світової, помилково гадаючи, що з нами такого не повториться.

     «Історія рухається по спіралі». На превеликий жаль, цей виток спіралі-історії був надто малим. Знову з’явилися ті, хто прагне наповнити світ темрявою, густою й непроникною. Частково їм це вдалося. Дехто вже втратив віру в щасливе майбутнє. Для багатьох єдиним виходом вирішення проблеми стало жертовне покладання свого життя заради миру. Інші ж продовжують «глибоко турбуватись» становищем в нашій державі.

І, можливо, єдиним промінчиком в цих непроглядних сутінках є добро.

В цьому світі так мало добра,

Та воно проростає й крізь камінь,

І його захищати пора,

Щоб воно колосилось віками.

    Маленька частинка добра. А вона запам’ятовується людині на все життя. У приповістках Соломонових знаходимо такі повчання: «Не стримуй добра потребуючому, коли в силі твоєї руки це вчинити. Не кажи своїм ближнім: «Іди, і знову прийди, а завтра я дам», - коли маєш з собою».

Наше життя всього лише за якийсь рік сповнилось сліз, болі та смертей. Душі померлих на Майдані, убієнних безжальними кривавими посланцями Кремля на Сході снують довкола нас, вони за життя намагались створити мир. Адже кому приємно чути замість співів пташок вистріли гармат? Вони, пожертвувавши своїм життям заради нашого спокою, змилувались над нами. «Блаженні милостиві, бо вони будуть помилувані», - читаємо в Святому Письмі.

    Я вважаю, що цими «милостивими» можна назвати не лише наших воїнів, які власною кров’ю окроплюють нашу землю, а й всіх тих, хто бореться за мир в усьому світі. Тих, хто не лише словом, а й ділом допомагає нашим захисникам. Легко висловлювати свою «глибоку стурбованість» війною, сидячи далеко від неї і спостерігаючи за її ходом. Легко говорити, якою була погана влада за Януковича. Все! Цей час минув! Ми не повинні зациклюватись на минулому!

    Можливо, саме у такий складний для нас час ми маємо стати згуртованою етнічною спільнотою, нацією, яка саме зараз, коли надворі розриваються міни, а «Гради» гатять без перерв у наш бік, допомагає своїм співвітчизникам, своїм воїнам, стражам правди і свободи. Вважаю,що   милосердні люди не можуть не бути  патріотами. Всі ми знаємо, що такі люди є. Вони покидають все – дім, сім’ю, бізнес, - і вирушають туди, де кожної миті їхні  груди може пронизати куля, а з-під ніг може втекти земля, щоб захистити наших вояків, зігріти не лише їхні  тіла, а й душі своєю добротою, своїм бажанням самопожертви, любов’ю до зовсім незнайомих їм людей. Це волонтери. Милостиві люди. Втілення доброти і безкорисливості. Саме з них ми повинні брати приклад! Ці люди не побоялись вийти на власне поле бою, знаючи, що їхня боротьба  - це боротьба з байдужістю, черствістю людських душ.

    Та й не тільки під час війни є люди, які потребують допомоги. В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Близько 200 тисяч з них цілком або частково нездатні обслуговувати себе, 15 тисяч проживають у будинках-інтернатах. Іх об’єднує немічність і самотність. І страждають вони від того, що тижнями не чують такого вкрай необхідного: «Добридень!» А хіба тільки матеріально можна підтримати людину? Адже іноді добре слово значить набагато більше, ніж гроші.

Кажімо більше ніжних слів знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед чиюсь гірку загоїть рану.

(Чи перший біль, чи то останній – коли б то знати наперед!)

Кажімо більше ніжних слів, комусь всміхаймось ненароком,

То не життя людське жорстоке, жорстокі в нас слова черстві…

Кажімо більше ніжних слів!

    Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком здорові і благополучні люди, у котрих душа черства і глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібно тим, хто не бачить і не чує кривди і болю, несправедливості й горя. Із такими сліпими й глухими  треба терпляче говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

     «Будьте милосердні, як Отець ваш, що на небесах», - читаємо у Святому Письмі. Можливо, саме час задуматися над цими словами? Зробивши добро, не маємо чекати за це ані матеріальної винагороди, ані оплесків, ані навіть прихильності того, кому допомогли. Якщо відмовимося й надалі робити добро людині, яка не віддячила нам, як нам здається, належно, то яке ж добро ми робили до того?

    Милосердя має дуже важливу ознаку: воно безкорисливе. Святий Агапіт, який був лікарем, казав своїм пацієнтам, що зцілити він може тільки тоді, коли не думатиме про винагороду. Грецький філософ Аристотель висловив слушну думку: «Ідеальна людина відчуває радість, тому що робить милосердя іншим; але їй соромно приймати його від когось».

Є в українців вміння поставити себе на місце іншого. Особливо мене вразив роман Олеся Гончара «Циклон», у якому розповідається про те, як, умираючи від голоду, один з полонених полонених фашистами розділив останні крихти їжі із зовсім незнайомою йому людиною.

«Ось, коли душа моя відчула полегкість. Уперше після днів і ночей неволі, після полону кожен з нас пережив ніби мить оновлення, ніби просвітленими очима глянули один на одного… Бо коли добро в тобі перемогло спазми голоду, крик шлунка – щось таке, значить, ти ще Людина» ,- говорить герой цього роману.

Так склалося, що моя мама з самого мого дитинства плекала у моїй душі милосердя, доброту до оточуючих. Викладаючи в школі, на мою думку,  надважливий предмет,  основи християнської етики, вона не могла залишити поза увагою  майбутню духовність сина. Саме це спонукало мене піти в послушники, щоб хоч трохи стати ближче до Бога. Приходячи до церкви, я не можу не помітити безсмертну любов до Господа в очах стареньких бабусь, які попри фізичний біль стають на коліна, складають руки та моляться. Благають у Всевишнього помилування та прощення для себе і щасливого майбутнього не тільки для своїх, а й для чужих дітей. Їхнє милосердя вражає  і стає прикладом для мене.

    З давніх-давен дзвони, крім богослужіння, повсюдно використовувались як набат для сповіщення про якесь лихо, біду: на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

    Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти, бо тільки доброта робить нас справжніми людьми. Я намагаюсь залишити після себе щось більше, ніж слід в бетоні. Не бажаю бути нудним працівником офісу, хочу творити, приносити радість не лише собі, а й іншим. Тому активно беру участь у шкільному житті. Разом з однокласниками організовую шкільні вечори, волонтерські та екологічні акції. Намагаюся удосконалювати, відшліфовувати усі грані своєї душі.

Нам би про душу хоч не забути,

Нам би хоч трохи добрішими бути!

Ми лише раз – так уже повелося, -

Живемо на цій грішній землі…

Хай романтика Віри й Любові,

Слово людського тепла й доброти

Нам порожнини в душах заповнять,

Куди вже війнули ранкові вітри.

І душі наші хай піснею повняться!

Скиньмо з облич своїх черствості маску,

Нехай зігрівають нас промені сонячні,

Зробим Україну щасливу, як казку.

Нам милосердя, Господи, подай,

До всіх страждущих і незахищених,

Ми ще від страху і злі, і сліпі,

В душах у нас ще багато що знищено.

Благослови рід людський на Добро!

Душі відкрий нам до злагоди й миру!

Щоб на Вкраїні незгод не було,

Нас сохрани! І спаси! І помилуй!

Виступ на вільну тему

учениці 9 класу

Вербовецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

ГЕРАСИМЧУК АННИ

«Ти в моєму серці, Україно…»

 

  Українкою я народилася…

    І Україна в моєму серці була, є, і буде завжди!

    Коли я думаю про Україну, в моєму серці звучить мамина пісня. Квітує і рясніє спілими плодами сад, величезним соняхом розцвітає квітка сонця, і верб густих зелені водоспади збігають тихо у дзеркальну голубінь ставка. Коли я думаю про Україну, я бачу чарівну вишиванку неба, і зелені левади, обсипані сонячними зайчиками кульбаб, золоті ниви пшениць. По яких пливуть червонодзьобі комбайни, я бачу полонини Карпат и терикони Донбасу, посмішку Одеси і засмагу Ялти. Я чую плескіт хвиль Дніпра і морський прибій Севастополя, трудовий гул Харкова і Дніпропетровська, державницький ритм Києва.

     Тисячолітніми птахами злітають спогади про чарівні часи трипільської доби, таємничі знаки сонця та галактик на глиняному посуді, образ Берегині-Матері, одвічний, величний, святий.

     У моїй уяві на крилатих конях мчать широким придніпровським степом кінні полки козаків, і стрімкий вітер обціловує їх хоругви. І дзвонять дзвони на дзвіниці Софії, і вітає Київ Богдана Хмельницького. А в колі бандуристів стоїть перед мольбертом із пензлем в руках безсмертний Тарас Шевченко. Я чую його заклики, : « …борітеся, поборете…», «…і мене в сім’ї великій , і сім’ї вольній, новій…» та пророчі слова геніального Кобзаря, батька української нації « і на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі».

    Україна… Це наша історія, це наша свідомість…

    Але що зараз для нас означає це величне слово «Україна»? Наші діди, прадіди будували цю землю, боролися за неї та молилися Богу, щоб їхні внуки, а саме ми, змогли милуватися її краєвидами, змогли молитися в величних храмах нашої землі.

    Наші предки бажали бачити Україну вільною, сильною, могутньою, величною державою. Наші предки проливали кров за свою неньку – за Україну. Вони лили піт, тяжко працюючи на своїй землі. Вони згинали спини і мріяли про вільну Україну. Вони усвідомлювали, що вже ніколи не зможуть жити на вільній землі, але вони мріяли, що у вільній, незалежній державі житимуть їхні внуки, правнуки. І їхня мрія збулася – ми живемо. Але в якій країні? Звичайно? в не такій, про яку мріяли наші прадіди. Але що потрібно зробити, щоб змінити наше державу?Адже, якщо ми змінимо нашу країну, ми змінимо і своє життя.

Дехто скаржиться, що якщо б народився в іншій країні Америці чи Канаді, мав би благополучну і щасливу долю. Але згадаймо ті теплі материнські слова, які ми чули, будучи дітьми:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Цими словами Василя Симоненка до нас промовляли наші матері, і цими словами ми повинні промовляти і до наших дітей. Ми нарікаємо на нашу країну, але потрібно змінювати її, а не нарікати.

     Насамперед, необхідно звернутися серцем і душею до наших національних духовних цінностей, величної історії, відродити духовність, і це додасть сил побороти економічні та побутові труднощі.

    Потрібно жити в мирі. Любов має панувати у родині, у державі. Потрібно любити і поважати один одного. Слід працювати натхненно і самовіддано, що допоможе підняти розвиток нашої держави. Не треба ворогувати ні з ким. Наш девіз: ми – одне ціле.

    Дорога моя ненько! Рідна Україно! Квітучий неповторний краю... Моє серце, душа моя переповнюються великою Любов'ю до тебе, до твоїх безмежних лісів і степів, до унікальної неповторної архітектури,  до рідної  мови, до народу, талановитого і щедрого, люб'язного й доброзичливого, добропорядного і чесного...

     Паралельно з любов'ю вживається в мені тривога. Чим вона викликана? Можливо, тим, що за політичними амбіціями наші "державні мужі" забули про свій люд?! А може, тим, що сьогодні втрачено ідеали, знизився рівень духовності, поваги до людини, зокрема старшого покоління?!  Можливо тим, що сьогодні на Сході країни йде війна. Гинуть тисячі молодих патріотів.  Але агресія «старшого брата» розбудила національний дух українського народу. І хоч московський тиран чи не щодня перекидає через кордони на схід України потужну бронетехніку, новітню зброю, поповнює сили екстремістів новими вишколеними бандами убивць, українські хлопці мужньо боронять свою Вітчизну, не зважаючи на біль утрат. Сьогоднішні події болем відгукуються як у моєму серці так і у серцях всіх українців. На захист незалежності піднялася вся Україна. У ході війни формується, переозброюється і мужніє українська армія. Весь український народ чим може допомагає своїм захисникам, молиться і просить д Господа допомогти здолати ворога-супостата.

     І  я вірю: пройде трохи часу, і настануть зовсім інші роки для нашої країни. Роки швидкого піднесення та розвитку. Наші міста і села стануть багатими, люди щасливими, а душа віруючою. Хочу вірити в майбутнє нашої держави, щоб були немарними смерті героїв Небесної сотні, воїнів АТО/ Адже надія ніколи не вмирає. Вона живе і жевріє у наших серцях. Тільки потрібно прикласти трохи зусиль і зможемо побачити плоди нашої праці.

                     Не розчаровуйсь в Україні,

                     Вір, що мине важка пора,

                     Розквітне пишній цвіт калини

                     В садах достатку і добра!

     Нам потрібно творити нові сторінки історії України, не забуваючи про ті великі подвиги наших предків. Сторінки, які з гордістю згадуватимуть наші внуки та правнуки. І тільки, якщо в нашому серці пануватиме любов до України, ми зможемо творити, творити і творити. Наше майбутнє в наших руках. Ми творці своєї долі. Ми будуємо Україну, і залежно від того як ми це зробимо, таке ставлення буде до нас у наших правнуків.

           Я — українка! Тут моє коріння.

         У цім краю мені судилось жить.

          Понад усе — народ і Україна,

І ними буду завжди дорожить.

         І це стає вже правилом від нині.

         Що Україні буду я служить!

         Іде від серця -  «Слава Україні!»

         «Героям слава!» — у серцях  звучить!

Виступ на вільну тему учениці 10 класу

 НВК «Лановецька ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів – ліцей»

                        ЛІЩУК УЛЯНИ

«Сучасна молодь і Інтернет»

В останні роки в наше життя стрімко входять новітні технології: персональні комп'ютери, мобільний зв'язок та, мабуть, найбільший влив на соціальні й психологічні процеси здійснює все більший доступ до мережі Інтернет.

Тому я хочу сьогодні перед поважною аудиторією порушити проблему впливу Інтернету на сучасну молоду людину.

Мене зацікавило явище інтернет-серфінгу, або іншими словами інтернет-використання. Чому підлітки так багато часу витрачають на інтернет? Що їх приваблює?

Отже, інтернет - це міжнародна (всесвітня) комп'ютерна мережа електронного зв'язку, що поєднує регіональні, національні, локальні й інші мережі,сприяє значному збільшенню і поліпшенню обміну інформацією, насамперед науково-технічною. Якщо коротко відповісти на це запитання, то відповідь буде приблизно така: «Інтернет потрібний для передачі і прийому інформації».  Тобто це одне велике віртуальне поле інформації, яке чудово структуроване і оснащене системою пошуку. Саме система пошуку забезпечила Інтернету популярність. Без всесвітньої павутини життя важко уявити.

У будь-якого явища в нашому світі існує дві сторони: позитивна і негативна.

Інтернет використовується у різних площинах. Я зупинюсь на позитивних сторонах існування всесвітньої мережі.

По-перше, він використовується для бізнесу. Інтернет – це найсучасніший майданчик для торгівлі, це величезний ринок, який не вимагає фізичного простору і доступ до нього лежить через  домашній комп’ютер. Важко уявити обсяг продажів і покупок, які відбуваються і в інтернеті кожен день. Число угод незліченне. Крім того, реклама, яка розміщується в інтернеті, коштує набагато дешевше від реальної реклами на фізичному носії, а її ефективніть, навпаки, перевищує ефективність будь-якого рекламного щита на автошляху. Інтернет і бізнес вдало співпрацюють ще із часів зародження світової павутини.

По –друге, це -  спілкування. Інтернет використовується для передачі і отримання інформації різного характеру. Комунікативна функція – основна ідея інтернету. Будь-який бізнес на початковому етапі – це обмін даних. На цьому принципі і побудований інтернет. Творець того чи іншого сайту намагається розповісти про себе, про свій товар, про свої думки, або власне і про сайт. І у світовому віртуальному просторі обов’язково знайдеться та людина, якій це буде цікаво. При обсягах користувачів, який переживає нинішній інтернет, це неминуче.

Мабуть, ці два пункти відображають найбільш загальний зміст і мету інтернету на сьогоднішній момент. Найбільшою перевагою є те, що величезна кількість корисної інформації знаходиться у відкритому доступі і вільна для використання.

Мої ровесники більше користуються другою функцією інтернету, тобто, пошуком інформації. Вони відвідують різноманітні сайти та блоги для самоосвіти та підготовки до уроків, великою популярністю користуються розважальні та спортивні сайти.

До слова сказати, значна частина цих сайтів – російськомовні. Якщо проаналізувати існування популярних сайтів та блогів, то російськомовних є приблизно 60 %, українономовних - 20% та двомовних також 20%. Такий стан речей не дозволяє нам конкурувати із потужними російськомовними сайтами. Хоч зараз спостерігається тенденція до збільшення україномовної продукції в мережі Інтернет, але тим не менше, це ще дуже мало.

Але слід зазначити, що і перша функція, зокрема, продаж та купівля, серед молодих людей набуває великої популярності. На різноманітних сайтах пропонуються товари, які за ціною нижчі від ринкових, і це суттєвий аргумент, особливо в теперішній ситуації.

Тепер про негативні сторони. Існує   величезний недолік мережі – це той зміст, який вказує на вади сучасного людського суспільства. Тероризм,  пропаганда споживацього способу життя, втрата особистих даних та багато іншого.

Американськими вченими було доведено, що існує безліч хвороб, спричинених довготривалим «сидінням» в інтернеті. Серед них психологи акцентують увагу на інтернет залежності. Це  психічний розлад, нав'язливе бажання підключитися до Інтернету і хвороблива нездатність вчасно відключитися від нього. У 2008 році вона була визнана офіційною хворобою. Відповідно до нових діагностичних рекомендацій, інтернет-залежною визнається людина, яка проводить в мережі не менше шести годин на день і у якої спостерігався щонайменше один з симптомів залежності протягом попередніх трьох місяців.

Непереборне бажання ввімкнути комп’ютер, нездатність контролювати свій час в інтернеті, розумове або фізичне виснаження, порушення сну або концентрації уваги, дратівливість, депресія, знервованість, труднощі у спілкуванні з людьми в реальному світі – це симптоми залежності. Науковці академії наук Китаю, провівши високоточне дослідження, довели, що Інтернет-залежність згубно впливає на мозок людини. Як зазначають дослідники, вплив цього виду залежності на організм людини (а особливо на головний мозок) є майже ідентичним і дуже подібним до впливу, який на собі відчувають наркозалежні та алкоголіки.

У ряді країн, наприклад Великобританії, США, Китаї, існують спеціалізовані клініки для лікування інтернет-залежності.

Більшість психологів зійшлися на думці, що не Інтернет робить людину залежною, а людина, схильна до залежності, сама вибирає її об’єкт, яким може стати Інтернет. Він надає користувачам абсолютно унікальні можливості, недосяжні більше ніде. Також було виявлено, що особам, схильним до Інтернет-залежності, притаманно жити сьогоднішнім або вчорашнім днем, не задумуючись про майбутнє та не визначившись із цілями у житті. Причому вони не задоволені своїм теперішнім життям та не вірять, що в змозі контролювати події власного життя, вважаючи, що події в житті є справою випадку. Схильні до Інтернет-залежності, мають критичне уявлення про свої вольові якості та цілеспрямованість, у них недостатня віра у власні сили; недостатня задоволеність собою, розчарованість. Вони найменше здатні створювати атмосферу відкритості, задушевності, довірливості в міжособистісних стосунках. Не почувають упевненості в тому, що здатні викликати в інших симпатію, позитивне ставлення.

Проаналізувавши вищенаведені аргументи, можна знайти відповідь на питання: «Чому підлітки не можуть обмежуватись годиною використання інтернету».

Бо, працюючи в Мережі, можна повністю відчути нескінченність світу. Він весь перед людиною, можна побувати в будь-якій країні або місті за допомогою вікна браузера. Проте не всі розуміють, що це тільки картинки, фотографії і слова. Дивлячись на них, навряд чи можна відчути красу Ніагарського водоспаду, велич собору Святого Петра або витонченість Ейфелевої вежі. Спілкування в Інтернеті і інтерактивні ігри настільки затягують дітей, що вони втрачають відчуття часу. Підлітки вважають набагато зручнішим спілкуватись, сидячи у власних домівках.

Погодьтесь, це зручніше.

 Часто можна почути фразу: сучасні діти мало читають художню літературу.

Вчителі, зокрема, знову ж таки винуватять у цьому Інтернет. Я можу погодитися із цією думкою, але не зовсім. Чи цікаво сучасному підлітку твори столітньої давності? Напевне, не всім. Я переконана, що сучасна молодь читала б набагато більше, якби знала, що читати із сучасних авторів. Серед моїх знайомих є ті, котрі хочуть читати, але щось цікаве. А де вони дізнаються про нові книги? З Інтернету!!! Там можна знайти анотацію, короткий зміст, відгуки, переглянути буктрейлер до книги і знайти текст самого твору, не витрачаючи часу на її пошуки у бібліотеках чи книгарнях. Тож без всесвітньої павутини і тут не обійтись. Хто розумний, той знає, що ті, котрі читають, завжди будуть управляти тими, котрі сидять в інтернеті.

Отже, проблема Людини і всесвітньої мережі є надзвичайно актуальною на сьогодні. Як знайти розумну межу і з користю використати досягнення прогресу, а не занепасти морально – це питання, над яким працюють сучасні психологи, лікарі, менеджери. Людина зустрілася із ще одними викликом: як не здеморалізувати, не стати просто душевно хворою. А отже, безкорисною і собі, і суспільству. Боротьба за душу людини триває. Треба бути просто готовим , щоб прийняти цей виклик. Потрібно просто боротись, щоб зберегти і вдосконалювати своє Я. І все це для того, щоб потім можна було вслід за Сковородою повторити давню-давню мудрість – «світ ловив мене, але не впіймав!»

Виступ на вільну тему учениці 10 класу

Снігурівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

КУХАРСЬКОЇ ІННИ

Лине, лине в синіх хмарах слід по журавлях…

                                                                                        Богдан Лепкий

   Думаю часом про нашу Україну, яка віками несе хрест своєї долі,і вірю в її воскресіння, бо повинна ж прийти спокута за все вчинене нам зло, бо таку міру зла не знав, певне, ні один народ в світі. Вона ж бо заслужила благословення Господа і щастя під сонцем.

     Знаєте, я ніколи не вміла говорити красиво, але, тим не менш, завжди старалася казати по-суті і лише правду. Я ще підліток і  мені іноді важко міркувати на подібні теми, але  мій світогляд формується і я багато чого уже розумію. Гадаю, що і всі учасники тут для того, щоб дорослі почули думки дітей.

Для себе обрала тему,яку вважаю актуальною та яка стосується кожного з нас, кожного українця, громадянина та просто патріота своєї держави. Вона звучить словами Богдана Лепкого: «Лине, лине в синіх хмарах слід по журавлях…». І мову я буду вести про наших із вами журавлів – емігрантів.

     То хто ж такі емігранти? Що вони означають для Батьківщини, якщо взагалі  щось означають? Особисто для мене ці люди  діляться на дві категорії: ті, хто змушений був їхати за кордон і ті, хто зробили це з власної волі. Ось саме на останніх я хочу зупинитися більш детально, хоча і перших не залишу в стороні.

   На даний час за межами України проживає близько дванадцяти  мільйонів українців. Багато, правда ж? У кожного з них на це власні причини, вагомі, мабуть. Хтось з них мріє про повернення у рідний край, та не має такої змоги, а інший уже звик. Йому добре жити і в чужій стороні. Серед емігрантів є різні люди. Взагалі вони не подібні, тому не варто ставити усіх в один ряд . Ми ж не знаємо, що у їх душах. Для прикладу можна навести Павла Грабовського. Дуже довгий час мешкав поет на чужині.  І що тепер? Відразу засуджувати його за це? А чи знаєте ви, як він описував тугу за домівкою:

                                      Україна приснилась мені,

                                      Я прокинувсь ізмучений дуже;

                                      Ранній промінь гуляв по стіні,

                                      Та не легше було мені, друже!

   Хіба не болісно читати ці рядки, відчуваючи біль Павла Грабовського? Він же просто марив рідною землею! А хто ще пам’ятає слова Євгена Маланюка, які лунали з-за кордону?

О, як тебе забуть ,Тебе, єдину в світі!

Твій зір мені ясніш од сонця світить,

Твоя далека пісня, як хорал,

Моя весна. Моя, моя Земля! –

Яке ж залізне серце муку стерпить:

Отут в недужих мріях уявлять,

Як «в кінці греблі шумлять верби».

А пізніше…

Жагучим болем пекла поету розлука із краєм.

Без тебе повільна, нестямна загибель

Батьківщино моя, Батьківщино німа!

Та Доля іноді буває безпощадна до людей… Але разом з тим декому все ж дозволяє зробити вибір. Тоді кожен ставить собі питання про те, що буде далі і вибирає відповідь, яка вирішує геть усе. Іван Кочерга писав про свій вибір так:

                                          Мені не треба пишних тих казок,

                                          Що предків нам шукають десь за морем.

                                          Народ мій тут, на рідних цих просторах…

    І це можна зрозуміти. Більше того, я чудово розумію ці слова, рядки та думки. Мені не дано усвідомити одне: як людина може покинути свій край за власним бажанням? Я справді цього не знаю… Про це варто запитати їх, а у мене… У мене своя правда. Я впевнена в тому, що усі ми – сини та дочки України, що вона любить нас та бажає нам лише добра. Що ми – її опора, підтримка та

врешті- решт – надія на краще. Вона ж бо мати для нас, і повинна бути єдиною. От скажіть, хіба хтось з вас матір свою проміняв на іншу через те, що вона живе краще, багатше? Хіба покидали ви рідну неньку тому, що у неї важкі часи і це для вас завада спокійно жити? Чи, можливо, ішли геть, коли загроза була над нею? Ви прямували до іншої, бо не бажали стати на оборону найдорожчої вам, як робить це дехто зараз? Скільки чоловіків та юнаків виїхало з України, щоб не іти на її захист? Хіба це правильно? Так повинно бути, скажіть??То які ж ви тоді сини, які ви дочки??? Хоча б на мить поміркуйте про це, будьте  ласкаві. Ви знаєте, як їй в той час, коли ті найрідніші, найдорожчі, кровинки їдуть геть і не повертаються? Я довго про це міркувала, чесно… І декілька днів тому сама написала рядки-звернення України  до її сина-емігранта. Вони звучать так:

Не відрікаються тоді, коли кохають,

І я від тебе досі не зреклась,

А виправдання ось: «Хотів ти раю,

Та мимоволі в собі заблукав».

Шукав ти щастя, а знайшов оману.

Тепер тобі здається все не те,

А я на собі гою нову рану

І все чекаю, коли ти прийдеш.

А ще щодня стою я на порозі

І не змінила від дверей ключа.

Уся в очікуванні, суму та  в тривозі,

Що я щодень все більш тебе втрача.

За тебе досі молюсь я і знаю,

Що ти вернеш на батьківський поріг.

Нема на тій чужині тобі раю

І ти з слізьми впадеш до моїх ніг.

А я пробачу. По - іншому ж не вмію.

Тебе обіймуть мої руки, приласкають.

Я виплекала віру і надію.

Не відрікаються тоді, коли кохають.



Виступ на вільну тему учениці 11 класу

Борщівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Я.П. Горошка

НАГОРНОЇ ЮЛІЇ

«Байдужість – крок до зради,
         або «вірус» байдужості у сучасному суспільстві»

Байдужість – явище, яке просіялося у  суспільстві разом із гнівом , ненавистю,брутальністю,брехнею і , яке пустило глибоке коріння у сучасному світі.
Байдужість — це страшне лихо сьогодення. І зараз проблема відчуження та збайдужіння постала дуже гостро.
Якраз у той критичний момент, коли країна і  майбутнє залежить від дій  її громадян.
у той момент, коли виборюється право на незалежність ціною крові і людського життя, у той момент, коли виборюється кожен клаптик НАШОЇ рідної української землі, яку сплюндровують  і знищують кляті окупанти.
 Ось , здавалася прорив свідомості, минулорічні події на головному майдані країни доводили, що  гідність є, є жага до свободи, є мета покращення і процвітання. Не встигли оговтатися від смертей невинних людей, як нова біда.
і ось минув рік, і знаєте що сталося? А сталося найгірше – люди звикли .
люди звикли до тих страшних новин і повідомлень  із лінії фронту
ну і от знову здавалося має бути якійсь прорив у свідомості громадян
проте цього разу у більшості вона  почала засинати  і заражатися байдужістю -
страшною хворобою, що паралізує душу.
Ви досі думаєте, що ви абстрагувались від системи і вас ніхто не чіпатиме?
Ви досі думаєте, що якщо ви тихенько терпите і смиренно виконуєте свою роботу то  біда обійде вас стороною? Ви досі думаєте, що всі політичні та соціальні процеси, які відбуваються в Україні, вас не стосуються?
якщо ви справді так думаєте – то ви глибоко помиляєтеся, бо  коли біда прийде до вас - не жалійтесь, не нарікайте на життя. Де були ви, коли відстоювались права та відбувались протести проти свавілля та влади? Де були ви, коли люди, котрі віддавали життя за вас просили про допомогу?
напевно, що сиділи і тихо чекали , що біда омине вас боком.
 проте, коли прийдуть за вами - нікому буде вас захищати.

Байдужість егоїстична, що, на жаль , чомусь дуже притаманна сучасним українцям. Улюблений вислів: «Моя хата з краю» чи «Після мене хоч потоп»
проте, дайте собі чесну відповідь на запитання : « чи завжди я робив усе,що залежить від мене і в моїх силах? Чи завжди допомагав оточуючим тоді, коли я мав таку змогу»
Напевно, що ні. А чому? У людей тепер немає часу одне для одного.

Ми кожен день бачимо як до нас із засобів масової інформації благально мовлять  допомогти  маленькій дитині чи старшій людині  вилікувати хворобу.
можливо, ви не маєте великих матеріальних достатків, але не будьте байдужими до чужого горя, виділіть із свого щоденного бюджету хоча б мізер і він врятує життя дитині, адже життя – це найбільша цінність.

мені здається, це найбільший  гріх , коли є можливість допомогти проте ти брешеш самому собі і в результаті оправдовуєш себе солодкою оманою «я зробив усе можливе»

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш назви людини.
Байдужість завжди маскується . Маскується під усілякі людські почуття. Воно обманює. І саме вірить у свій обман. І тому його не одразу можна розпізнати. І тим воно небезпечне. Обман і розчарування заподіюють біль.

Байдужі люди - напівлюди, недолюди, що стоять на нижчому щаблі людської еволюції. І по суті своїй, це страшні люди, тому що у них відсутні всі почуття, крім голоду, холоду і зручності.

Бруно Ясинський – польський письменник , у своєму романі «Змова байдужих» написав дуже правильні слова: «Не бійся друзів своїх - у гіршому випадку вони можуть зрадити тебе, не бійся ворогів своїх - у гіршому випадку вони можуть тебе вбити, бійся байдужих - тільки з їхньої мовчазної згоди відбуваються на Землі зради і вбивства» .

 Чому ми з кожним днем все більше і більше ховаємось у кокон , який , на нашу думку захистить нас від навколишніх небезпек.

та ні з кожним днем цей вірус все більше і більше прогресує .
Наука винайшла ліки від більшості наших хвороб, але так і не знайшла  від найжахливішої з них - байдужості. Хелен Келлер

Проте, не все так погано і навіть у такі темні часи є світлий промінь надії на те, що є змога і можливість змінити країну і перш за все себе. І на сьогоднішній день є люди котрі не нехтують добротою, співпереживанням, котрі готові віддати усе найцінніше свою любов, свої знання і своє майно. І саме завдяки таким людям у нас  з’являється віра у те, що не все у нас втрачено.
Особисто для мене справжнім прикладом людської небайдужості стала надзвичайна жінка. Мати, яка втратила свого єдиного сина у зоні бойових дій нашої країни і , яка не зламалася, не впала духом, зуміла вистояти пережити це страшне горе і  котра ще й знайшла  сили допомагати іншим, віддавати іншим синам свою любов, вона - стала волонтером на Сході країни.
а тепер запитайте себе, що нас зупиняє допомагати тут і зараз, що нас зупиняє діяти рішуче на сьогоднішній день не чекаючи, коли стануться такі важкі потрясіння після котрих зміниться свідомість.

Отож, я справді думаю, що байдужість це крок до зради, перш за все самого себе, своїх інтересів, своєї Батьківщини.
Тому боріться із своєю ліню, боріться із своїм емоційним холодом із тією апатією, не дайте цьому вірусу пошкодити ваші душі.

 Бажаю вам аби у ваших серцях назавжди розтанув той лід відчуження і байдужості, аби ви ніколи не стикалися із такими явищами, аби ніколи не дозволяли ці хвороби прогресувати у собі, щоб у ваших душах назавжди посилилися такі світлі почуття як любов, віра, надія та добро.

 Виступ на вільну тему учениці 11 класу 
НВК «Лановецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2-гімназія»

БІЛИК МАР'ЯНИ

 «Роль пісні у піднесенні національно-патріотичного духу сучасної України»

В житті українського народу пісні займають окреме місце. Українські пісні надзвичайно мелодійні, в них поєднується пісенність української мови та чарівність мелодії. «Хто співає, у того робота скоро минає», - говорять у народі. Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».

Я вважаю, що сьогодні пісня є частинкою кожного із нас.

Згадаймо 2004 .. Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні,

Помаранчева революція та подальші події викликали цілий вибух творчої активності серед українських митців. В 2004–2006 роках з'явилася ціла низка творів у різних видах і жанрах мистецтва, так чи інакше присвячених подіям або персоналіям помаранчевої революції. Чималу роль тоді відіграли слова пісні Івано-Франківського гурту Гринжоли – «Разом нас багато». Саме пісня під час революції  піднімала національний дух громади, об’єднувала українців. До болі знайомими стали слова 

Фальсифікаціям - ні!
Махінаціям - ні!
Понятіям - ні!
Ні брехні!
Ми - України
Доньки і сини.
Зараз чи ніколи -
Годі чекати!
Разом нас багато -
Нас не подолати!

Так пісня  стала гімном Помаранчевої революції, а маловідомий провінційний гурт «Ґринджоли» (як їх на той час частіше називали) водночас став знаменитим. Пісня «Разом нас багато» стала хітом не лише в Україні, але й за кордоном. Того ж 2004 року записується сингл гурту з однойменною назвою. А у 2010 році записали нову пісню під назвою «Україна» . Музиканти у пісні втілили незламну силу нашого народу.

Ти стояв на майдані з палаючим серцем,
Ти не знав, що там далі, не боячись смерті,
Ти молився покірно за майбутнє родини,
Ти любив Україну!
Усім серцем хотів до чогось досягнути,
На майдані стояв ти і вірив, що буде
На Землі ще одна європейська країна -
Твоя Україна!
Нас ділили по карті на різні сорти,
Ми - велика сім'я, де є сестри й брати.
Не зуміли поставити нас на коліна,
Бо ми - Україна!
Ми разом, нас багато і нас не подолати,
Це Львів і Донецьк, це Крим і Карпати,
Схід і захід разом на віки єдині,
Слава Україні!

Ця пісня була актуальною у часи Помаранчевої революції та залишається актуальною і сьогодні.

         Саме пісня прославила Україну серед  європейських країн .  У 2004 році українська пісня стала відомою всьому світу. Саме цього року Русла́на Лижи́чко взяла участь в Євробаченні. На самому конкурсі шоу Руслани кардинально відрізнялося від виступів інших учасників «Євробачення-2004». Телекоментатор британської студії ВВС назвав Руслану «принцесою-воїном». Серед 36 країн, які брали участь, за результатами світового телефонного голосування в прямому ефірі Руслана посіла перше місце з 280 балами.

         Кожному українцеві сьогодні відомий гурт Океан Ельзи на чолі із Святославом Вакарчуком. Його пісні сколихнули серця кожного українця. Слова « Я не здамся без бою» стали життєвим кредом мільйонів. У своїх піснях Святослав звертається до усього українського народу з проханням об’єднатись

Вставай, мила моя, вставай,
Мила моя, вставай, мила моя, вставай!                                                                                                  

              У своїх піснях  Вакарчук закликає українців змінити ставлення до своєї землі. «Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни...», - написав він.

Події євро майдану сколихнули всю Україну. В  підтримку опозиційних сил Руслана Лижичко вела нічні вечори майже до втрати голосу. Руслана - часта виконавиця Гімну України на євромайдані та організатор концертної програми. 22 грудня 2013 ввійшла в «НО Майдан» нарівні з іншими представниками опозиційних сил. З її слів, про це вона дізналась коли виходила на сцену.  У блозі пояснила: «Я йду своїм шляхом, хочу наблизити мир і врятувати життя моїх співвітчизників».

Як не згадати піаніста - музиканта, котрий серед барикад на Грушевського прямо на даху згорілого автобуса давав свій концерт. Він  став легендою Майдану- піаніст - музикант, який в масці і бронежилеті  два місяці виконував там  класичну музику.

Є у маестро і кілька бойових поранень: каже, що в зіткненнях на Грушевського йому зламали два ребра і поранили в голову. Його музика давала розуміти, що життя продовжується, що правда на нашій стороні, що з нами Бог.  "Я зрозумів, що повинен грати для людей не в приміщеннях , а тут, на вулиці Коли я граю на барикадах, я відчуваю не тільки музику, але і людей, і це прекрасно ..», - ділиться музикант. У вільний час він продовжує охороняти Український дім, а свою маску не знімає ніколи. "Я навіть після перемоги її не зніму»- упевнений екстремальний музикант.

Революція гідності далася українцям дорогою ціною. Досі – більш як півтори сотні людей вважають такими, що пропали без вісти. Досі – в українських та закордонних шпиталях рятують десятки важкопоранених. І  знову на Майдані лунає неймовірно тужливий діалог між матір'ю та сином – лемківська пісня «Гей, пливе кача» у виконанні «Піккардійської терції». Бо кожна мати розуміє, що виховує сина не для того, щоби відпускати на війну, будь-який чоловік не хоче загинути на чужині, сестра чи брат не готові втрачати найближчих. Сьогодні  вже важко уявити собі прощання з Героями якимось іншим твором. Людина, яка написала цю пісню, перепустила її через серце. Тому зараз із автором в унісон плачуть сотні тисяч людей.

З особливою гордістю  і болем звучать  сьогодні пісні із зони АТО.   Можливо, саме вони підтримують дух бійців.

Всі хто на полі бою, дай вам Бог здоров'я,

І не по смертно, а за життя, отримати героя,

За те що бережете Україну від ворогів,

Не дозволяючи на ноги одягти рабських кайданів.

Закінчилися події  революція гідності, а чи закінчилася революція гідності в серці кожного із нас?

Андрій Кузьменко, кумир сучасної молоді Скрябін.  Його пісні сколихнули серця мільйонів…Слова, котрі будуть з нами віками. У своїх піснях Скрябін все називав своїми іменами. На жаль, його немає із нами сьогодні, проте , підтримку з його сторони  ми відчуваємо у піснях, котрі будуть із нами протягом століть. Мільйони українців знали Кузьму простим хлопцем, чиї пісні торкали саме серце, змушували впізнавати себе в кожному слові, плакати та усміхатися разом з ним. У своїх піснях порушує проблему відданості Батьківщині. Слова пісень, адресовані, насамперед, молоді, адже за нами майбутнє України.

На твоїх джbнсах американський прапор
На твоїй майці - канадське кленове листя
У твоїх очах видно тільки одне питання
Хто менi скаже - чому я тут народився

Не твоя вина - шо ти батька свого син
А твоя біда - не вміти бути ним

Не стидайся - то твоя земля
Не стидайся - то Україна
Добре там є де нас нема
Стань для батька нормальним сином

Ти знову купиш cтруйові німецькі шузи
Твої вуха давно вже звикли до чужої музики
На твоїх губах застигла гримаса болю
Чому я тут ще - я хочу давно на волю!

Сьогодні я можу із впевненістю сказати, що  пісня відіграє велику роль  у піднесенні національно-патріотичного духу сучасної України. Вона надихає нас до перемоги, не дозволяє опустити руки перед ворогом.

Завершити виступ хочу словами пісні української співачки Ірини Федишин

Прошу в неба й землі не беріть їх собі!
Не беріть, не беріть їх собі.
Прошу в неба й землі залишіть їх сім'ї!

                        Боже, дай сили Їм в боротьбі.                                                  


                                                             Сценарій

проведення VІ районного

конкурсу ораторського мистецтва

«Володар слова»

Вітаємо всіх присутніх у цьому залі!

Сьогодні тут зібралися палкі шанувальники рідного слова, красного письменства, всі ті, для яких майстерне володіння рідним словом є одним із життєвих пріоритетів.

Розпочинаємо фінальний тур VІ районного конкурсу ораторського мистецтва «Володар слова»!

Цей конкурс присвячений  201-й річниці від дня народження нашого Генія і Пророка Тараса Шевченка та всім тим, які борються за суверенітет нашої держави із російськими окупантами.

Розпочати наш конкурс пропоную читанням поезії.

Запрошую учня 9-А класу НВК «Лановецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2-гімназія» Дмитра Іваськіва.

13 учасників відбіркового туру демонстрували свої ораторські вміння, і ось компетентне журі відібрало 7 найдостойніших риторів.

Прошу вітати переможців відбіркового туру VI районного конкурсу ораторського мистецтва «Володар слова»:

Ліщук Уляна - учениця 10 класу НВК «Лановецька  ЗОШ І-ІІІ ступенів  №1 - ліцей»;

Білик Мар'яна – учениця 11 класу  НВК «Лановецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2-гімназія»

Нагорна Юлія – учениця 11 класу  Борщівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Герасимчук Анна – учениця  9 класу Вербовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Кухарська Інна – учениця 10 класу Снігурівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Киричук Дмитро – учень 11 класу Юськовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Волощук Ігор – учень 9 класу Москалівської ЗОШ І-ІІ ступенів

Наш конкурс оцінює строге і компетентне журі.

1. Поплавська Г.М., вчитель вищої категорії Москалівської ЗОШ І-ІІ ступенів, заслужений вчитель України, голова журі

2. Гамера Н.П., головний редактор районної газети «Голос Лановеччини», голова районної організації «Просвіта»

3. Фарина В.М., завідувач сектора з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськістю, у справах преси та інформації  райдержадміністрації.

4. Кукуруза Б.І., начальник відділу організаційної роботи  районної ради.

5. Юзюк С.М., директор Центру СССДМ.

6. Романчук М.М., голова громадської ради

7. Дзюба В.Г., директор Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Я. Горошка, вчитель вищої категорії української мови та літератури, «старший вчитель

На наше свято рідного слова запрошені поважні гості, які будуть слідкувати за перебігом змагання найкращих риторів загальноосвітніх шкіл району.

Представлення гостей: (запрошення їх до слова)

Ведуча.

Розпочати конкурсні змагання маємо також словами нашого Великого Тараса.

Уривок із твору Т. Шевченка «І мертвим , і живим...»    читає учениця 9-А  класу НВК «Лановецька ЗОШ №2-гімназія» Привроцька Наталія.

Музична композиція від учениці НВК «Лановецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №1-ліцей» Вознюк Яни.

Розпочинаємо змагання.

Конкурс №1. Розминка.

1-й учасник

1. Дібрати український відповідник до запозиченого слова:

легітимний –  (законний).

2. Пояснити значення фразеологізму:

неписаний закон – (певне правило, якого всі дотримуються).

3. Відредагувати подане речення:

Це лікарство треба приймати на протязі неділі.

2-й учасник

1. Дібрати український відповідник до запозиченого слова:

ординарний – (звичайний)

2. Пояснити значення фразеологізму:

золота молодь – (розбещені молоді люди, які розтринькують гроші багатих батьків).

3. Відредагувати подане речення:

У шкільній столові готують самі любимі страви.

3-й учасник

1. Дібрати український відповідник до запозиченого слова:

паритетний – (рівноправний).

2. Пояснити значення фразеологізму:

продавати зуби – (сміятися без причини).

3. Відредагувати подане речення:

По слідуючому питанню виступлять бувші колеги по роботі.

4-й учасник

1. Дібрати український відповідник до запозиченого слова:

анульований – (скасований).

2. Пояснити значення фразеологізму:

дати киселю – (побити кого-небудь).

3. Відредагувати подане речення:

Маршрутки ходять по місту за скользящим графіком.

5-й учасник

1. Дібрати український відповідник до запозиченого слова:

периферійний – (віддалений).

2. Пояснити значення фразеологізму:

сидіти в печінках – (набридати кому-небудь).

3. Відредагувати подане речення:

Магазин відкритий круглодобово і там продаються товари по старим цінам.

6-й учасник

1. Дібрати український відповідник до запозиченого слова:

аналогічний – (подібний).

2. Пояснити значення фразеологізму:

курям на сміх – (задля жарту, з метою викликати глузування).

3. Відредагувати подане речення:

Гості прийняли участь у святкуванні і подарили ювілярці самі кращі квіти.

7-й учасник

1. Дібрати український відповідник до запозиченого слова:

елітарний – (найкращий).

2. Пояснити значення фразеологізму:

тримати хвоста бубликом – (не впадати у відчай).

3. Відредагувати подане речення:

Найбільш цікавіший для мене урок по фізиці починається без десяти дев’ять.

Журі підбиває підсумки першого туру.

Запрошую до мікрофона учня 9-А класу НВК «Лановецька ЗОШ №2-гімназія»

Демчука Владлена. Поезія Т.Шевченка  «Доля».

Завдання ІІ туру

Скласти зв’язний текст на запропоноване проблемне запитання:

Чи можна зло перемогти добром?

Сформулювати тезу та навести два переконливі аргументи.

На це завдання відводиться 7 хвилин.

Запрошую до мікрофона ученицю   9-А класу НВК «Лановецька ЗОШ №2-гімназія» Проць Уляну  Уривок із  твору  Т.Шевченка «Сон».

Пісню «Українська мова» виконують учні Борщівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ірина Мороз та Оксана Лісова.

Слово учасникам конкурсних змагань. Вони запропонують вам свої варіанти розв'язання проблеми Чи можна зло перемогти добром?

(Виступи учасників конкурсу)

Журі оцінює, підбиває підсумки ІІ туру

Слово членам журі про підсумки і враження      

Музичну композицію виконує учениця Борщівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ірина Мороз.

ІІІ тур Конкурсу

Зараз прийшов час найголовнішого конкурсу. Нашим риторам було запропоновано виступ на вільну тему. Таким чином вони самі шукали цікаві теми для обговорення, мали ці теми увібрати у певні форми, які диктують закони риторичного мистецтва.

Отже, слухаємо вільну тему, а члени журі і ви, слухачі, оплесками прореагуєте, наскільки цікавим був той чи інший оратор, наскільки переконливо, аргументовано і цікаво звучав виступ кожного з учасників конкурсу.

(виступи учасників конкурсу)

Журі оцінює, підбиває підсумки

Слово членам журі про підсумки і враження      

Музичну композицію «Україна – це ми» виконує Оксана Лісова, ученицяБорщівської ЗОШ І-ІІІ ст.

- Слово голові журі , заслуженому вчителю України Поплавській Галині

Мефодіївні.

- Оголошення результатів конкурсу.

- Слово меценатам конкурсу:

Нагородження переможців та дипломантів конкурсу.

Додаток 1

                                                                                  до наказу відділу освіти

                                                                                  райдержадміністрації

                                                                                  від  14.02.2014 року  №  29-од

Умови

 проведення в районі конкурсу

ораторського мистецтва

«Володар слова»

Загальні положення

Конкурс ораторського мистецтва «Володар слова» проводиться на загальних підставах й принципах, визначених у Положенні про Всеукраїнські учнівські олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри, конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт та конкурси фахової майстерності, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 18 серпня 1998 року № 305 з метою привернути увагу учнівської молоді до актуальних проблем життя, аргументовано та грамотно висловити свою точку зору, дати поштовх до пошуку шляхів для реальних змін у державі, районі, місті, селі; гідного вшанування у 2014 році 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка.

Мета Конкурсу:

-   сприяти підвищенню інтересу учнів загальноосвітніх навчальних закладів району до особливостей ораторського мистецтва;

-   активізувати роботу щодо засвоєння школярами виражальних  багатств рідної мови;

-   реалізація учнівського інтелектуального та творчого потенціалу;

-   виховання громадянина, активного члена суспільства.

Організатори Конкурсу

      - відділ освіти Лановецької райдержадміністрації;

      - редакція Лановецького районного комунального радіомовлення

Інформаційні партнери:

-         редакція районного радіомовлення

-         редакція районної газети «Голос Лановеччини»

-         веб-сайт Лановецької райдержадміністрації.

Організація та проведення Конкурсу

1.     У конкурсі можуть брати участь учні 9-11-их класів загальноосвітніх навчальних закладів району.

2.     Конкурс проводиться протягом березня 2014 року у два етапи:

1)    І етап – з 1 по 15 березня 2014 року – у загальноосвітніх навчальних закладах, за підсумками якого визначається один переможець.

2)    ІІ етап -  районний -  у два тури:

     І тур – відбірковий -   20 березня 2014 року, за підсумками якого визначаються 6 претендентів;

     ІІ тур – фінальний -  27 березня 2014 року, за підсумками якого визначається один переможець та два призери.

3)    Для організації, проведення та підбиття підсумків І, ІІ етапів Конкурсу створюються організаційні комітети та журі: оргкомітет здійснює підготовку та проведення відповідних етапів Конкурсу, журі визначає переможців Конкурсу.

4)    Інформація про переможців І етапу Конкурсу подається  до 15 березня 2014 року районному методичному кабінету.

5)    Переможці та призери  І, ІІ етапів Конкурсу нагороджуються грамотами та преміями ініціаторів та спонсорів проекту.

6)    Оргкомітети та журі І, ІІ етапів Конкурсу широко висвітлюють хід проведення Конкурсу, готують до публікацій та озвучення  публічні текстів виступів учасників Конкурсу у газеті «Голос Лановеччини» та в передачах районного радіомовлення.

7)    Учителі, які підготували переможців та призерів Конкурсу, нагороджуються грамотами відділу освіти та редакції районного радіомовлення.

Вимоги до учасників конкурсу

1. Для участі у Конкурсі запрошуються учнів 9-11-их класів загальноосвітніх навчальних закладів району.

2. Учасники Конкурсу готують публічні виступи з п’яти тем:

 1) Шевченко у моєму житті.

 2) Україна у творчості Шевченка.

 3) Рідна мова – генетичний код нації.

 4) Духовні заповіти Тараса Шевченка.

 5) З Кобзарем у нове життя.

3. Районний етап проводиться у 2 тури.

4. Вибрану методом жеребкування  тему учасники Конкурсу у відбірковому турі повинні переконливо захистити.

5. У фінальному турі беруть участь 6 учасників, які готують виступи  на вільну тему.

6. Переможець Конкурсу та призери вибираються з числа фіналістів.

Оцінювання конкурсних виступів

Оцінювання конкурсних виступів здійснюється за такими критеріями:

- якість всебічного аналізу предмета дослідження, ерудиція;

- формулювання тези;

- підбір переконливих аргументів;

- володіння мовленням;

- вміння встановлювати  та закріплювати контакт з аудиторією;

- якість подання мовлення (дикція, тембр голосу, міміка, жести).

ОРГКОМІТЕТ

Сценарій

проведення ІV районного

конкурсу ораторського мистецтва

«Володар слова»

Поезія про мову

Виконує учениця Синовецької ЗОШ І-ІІ ступенів Савчук Аліна

Вітаємо всіх присутніх у цьому залі!

Сьогодні тут зібралися палкі шанувальники рідного слова, красного письменства, всі ті, для яких майстерне володіння рідним словом є одним із життєвих пріоритетів.

Розпочинаємо фінальний тур ІV районного конкурсу ораторського мистецтва «Володар слова»!

Цей конкурс присвячений 199-й річниці від дня народження нашого Пророка Тараса Шевченка.

14 учасників відбіркового туру демонстрували свої ораторські вміння, і ось компетентне журі відібрало 6 найдостойніших риторів.

Прошу вітати переможців відбіркового туру конкурсу ораторського мистецтва «Володар слова»:

Огороднік Олена - учениця 11 класу НВК «Лановецька  ЗОШ І-ІІІ ступенів  №1 - ліцей»;

Яблонська Ольга   - учениця 11 класу НВК «Лановецька  ЗОШ І-ІІІ ступенів  №1 - ліцей»;

Позюмко Ірина – учениця 10 класу  НВК «Лановецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2-гімназія»

Воляник Оксана – учениця 11 класу Буглівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Софіюк Наталія  – учениця10 класу Білозірської  ЗОШ І-ІІІ ступенів

Лабінська Ірина – учениця 9 Москалівської  ЗОШ І-ІІ ступенів

Пасєка Олеся  – учениця 11 класу  Борщівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Наш конкурс оцінює строге і компетентне журі.

1. Поплавська Г.М., вчитель української мови та літератури Москалівської ЗОШ І-ІІ ступенів, заслужений вчитель України, голова журі.

2. Фарина В.М., завідувач сектора з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськістю, у справах преси та інформації  райдержадміністрації. 

3. Юзюк С.М., директор Центру СССДМ.

4. Романчук М.М., директор Лановецького РКР.

5. Гамера Н.П., відповідальний секретар районної газети «Голос Лановеччини», голова районної організації «Просвіта».

6. Кукуруза Б.І., начальник відділу організаційної роботи  районної ради.

7. Галяс Я.В., голова р/п Конгресу української інтелігенції.

На наше свято рідного слова запрошені поважні гості, які будуть слідкувати за перебігом змагання найкращих риторів загальноосвітніх шкіл району.

Представлення гостей: (запрошення їх до слова)

Ведуча.

Розпочати конкурсні змагання надається право неодноразовому дипломанту районних конкурсів художнього читання, учню  Москалівської ЗОШ  Волощуку Ігорю (читає поезію)

«Співаночка» - виконує Юлія Парій. Вихованка РБТЮТ. Керівник Смолій Ліна Василівна

Розпочинаємо змагання.

Конкурс №1. Розминка.

Вам буде запропоновано визначити рід іменника, пояснити значення  фразеологізму та відредагувати речення.

Учаснику 1

Рід- шимпанзе

Нести баляндраси

На протязі неділі ми двічі були в театрі.

Учаснику 2

Рід- тюль

Передати куті меду

Дівчина написала на конверті свій адрес.

Учаснику 3

Рід – розпродаж

Дамоклів меч

У нашій школі до Дня вчителя було проведено слідуючі міроприємства.

Учаснику 4

Рід – путь

Кований на всі чотири копита

Мої сусіди купили нову мебель у розстрочку.

Учаснику 5

Рід – метро

Топтати ряст

Ми завжди будемо скучати по рідному місту.

Учаснику 6

Рід – сирота

Як корова язиком злизала

У цьому конкурсі учні нашої школи були самі активні.

Учаснику 7

Рід – суддя

Смаленого вовка бачив

Ведучі підготували концерт по заявкам.

Журі підбивають підсумки конкурсу «Розминка».

Музична пауза №1 __Музичні композиції виконують учні НВК «Лановецька ЗОШ І-ІІІ ст. №2- гімназія» Яна Куза та Роман Яцентюк________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Конкурс №2. «Я – творець».

Скласти невеликий твір у публіцистичному стилі

«Хто для мене є взірцем?»

Музична пауза №2________________________________________________________________
Пісня солов'їна виконує Зварич Анастасія

«Гітара» виконує Ліщук Уляна________________________________________________________________

__________________________________________________________________

( Виступи учасників)

Журі оцінює, підводить підсумки

Слово членам журі про підсумки і враження      

Конкурс №3

Зараз прийшов час найголовнішого конкурсу. Нашим риторам було запропоновано виступ на вільну тему. Таким чином вони самі шукали цікаві теми для обговорення, мали ці теми увібрати у певні форми, які диктують закони риторичного мистецтва.

Отже, слухаємо вільну тему, а члени журі і ви, слухачі, оплесками прореагуєте, наскільки цікавим був той чи інший оратор, наскільки переконливо, аргументовано і цікаво звучав виступ кожного з учасників конкурсу.

(виступи учасників конкурсу)

Музична пауза №3___Дует «Козацька сурма» виконує пісню «Козацька пісня» (Зиско Максим та Стаднік Віталій. Учні Великокусковецької ЗОШ І-ІІ ступенів.)________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Журі оцінює, підводить підсумки

Слово членам журі про підсумки і враження      

- Слово голові журі , заслуженному вчителю України Поплавській Галині

Мефодіївні.

- Оголошення результатів конкурсу.

- Слово меценатам конкурсу:

Нагородження переможців та дипломантів конкурсу.